У 1907 році в «Историческом вестнике» вийшла стаття О. К. Хребтова в якій він проголошував відкриття музею під промовистою назвою «Історичний Межигірський музей імені великої княгині Олександри Петрівни». Відомо, що консультував пана Хребтова у справі створення музею професор Яворницький. Очевидно, що під час революційних подій музей з такою назвою був приречений. Тому доля експонатів з колекції Межигірського музею нам не відома.
Естафету музейництва в Межигір’ї підхопили студенти художньо – керамічного технікуму, який розташувався в будівлях колишнього монастиря. Безпосередньо під музей використовували церкву Петра та Павла, побудовану у 1774 році останнім кошовим отаманом Петром Калнишевським.
Доля колекції і цього музею наразі невідома.
В Межигір’ї Тарас Григорович з’являвся в різних іпостасях. Вперше він постав, як мандрівник, дослідник та етнограф. Відомо, що Шевченко відвідав монастир 13 червня 1843 року разом з Пантелеймоном Кулішем та Олексієм Флоровичем Сенчило-Стефановським.
Вдруге Шевченко відвідав Межигір’я у квітні-вересні 1846 року під час мандрів Київщиною в перерві між виконанням завдань Київської археографічної комісії.
Втретє Тарас Григорович Шевченко повернувся в Межигір’я вже після своєї фізичної смерті у вигляді увічнення своєї пам’яті на меморіальній тарелі, яку в шестидесяті роки 19 століття виготовляли на Межигірській фаянсовій фабриці на замовлення Пантелеймона Куліша.
